Бо ти стрибаєш на сідло, крутиш педалі і вже за кілька хвилин опиняєшся там, куди б ішов півгодини. Відчуваєш у своєму волоссі вітер, в душі свободу, а в серці... в серці теж зароджується щось таке, що словами важко описати.
І їдеш, значить, полем... трясешся на пересохших дощових ритвинах, об`їжджаєш неочікуваних жаб, що вистрибують з високої трави, зупиняєшся біля кукурудзи, щоб перевірити чи вона ще не встигла, чи не прийшов ще час її красти з колгоспних полів. Бачиш маленьких пташок, що намагаються роздеребанити хлібні колоски, бачиш як з викошеного поля злітає бузько(лелека).. а за ним один, і ще один.
І очі твої округлюються. Легені наповнюються заміським повітрям і пилом грунтових доріг. На очі стікає піт, руки мокрі - можуть легко зісковзнути з руля. Спека.
а айфон що? Тик-тик-тик...
по мотивам картинки
Кто ничего не понял - пост о том, как круто в лесу с велосипедом. Точнее, как круто с велосипедом абсолютно везде)))
Я даже заведу себе тег о вело-любви. Отмечу этот пост и еще один - из самых любимых в этом блоге. О велолюбви всей моей жизни )))